Сьогодні, під час війни, діти, у тому числі підлітки, в Україні потребують захисту, як ніколи. Та чи можна захистити дітей у старій парадигмі? Бо чи насправді, такий розпіарений за радянських часів “День захисту дітей” міжнародне свято? І чи термін “свято” взагалі доречно?

        Тож чи є “День захисту дітей” справжньою міжнародною подією? Так, дійсно, такий день декларативно присвячують проблемам дітей на посткомуністичному просторі (тобто декілька держав) та використовується для пропаганди, так само як 9 травня. Але дійсно міжнародними є ті визначні дати та події, що декларуються ООН. Тож в її списку є такі дати 4 червняМіжнародний день невинних дітей – жертв агресії” та 20 листопадаДень дитини” на честь декларації з прав дитини проголошеною Генеральною асамблеєю ООН в цей день, але 1 червня немає.

      А чи свято це взагалі? Навіть такий наче серйозний “День захисту дітей”, що проголошував залучати увагу людей до проблем з якими стикаються діти на усій планеті, радянська пропаганда умудрилася перетворити на ще одне свято. Проблеми дітей, хоча б порушення “Декларації прав дитини” мало кого хвилювали. Як казали давні римляни “Хліба та видовищ”. Тож навіть, якщо базуватися на радянській парадигмі, в цей день потрібно приділяти увагу правам дитини – тобто займатися просвітою дітей, а також дорослих дотичних до них.

        Але цей текст не про те, що ми повинні забути цю дату, а відзначати більш міжнародну, а про змісти. Бо те, чим ми наповнюємо те чи інше, воно тим і є. Чи зміниться щось коли ми будемо змінювати лише назви чи дати, а не зміст? Наприклад, якщо пофарбувати “Москвич” та прибити на ньому знак Мерседеса, він, напевно, не змінить своїх властивостей. Для того, щоб він став краще його потрібно модернізувати зсередини, тобто двигун, ходову тощо.

        Може замість того, щоб святкувати цей день піснями та танцями, варто ще раз поговорити з дітьми про їх проблеми, що їх бентежить та що з цим робити. Звісно це все можна робити і в ігровій та веселій формі, але ж не свята.